Берлінський зоопарк цього дня стає місцем зустрічі з минулим. Семеро людей із деменцією вирушають на екскурсію до просторого парку на сході міста. Їх супроводжують доглядальники та рідні, які знають: тварини часто відчиняють двері, які інакше залишаються зачиненими.
Перед вольєром лугових собачок один із відвідувачів зупиняється. «Он ті малі – вони колись були в нас у саду», – тихо каже він. Його донька, яка його супроводжує, здивовано дивиться. Про сад він ніколи не розповідав. Але прямі, допитливі земляні білки викликали в ньому образ, який довго був похований.
Подібне відбувається з групою перед буйволами. Одна жінка починає розповідати, як батько в дитинстві брав її на ферму, де були корови – і старий буйвол, який завжди стояв біля паркану. «Він так кумедно хрюкав», – каже вона й сміється. На мить деменція забувається, теперішнє стає ясним.
Але не всі спогади ніжні. Перед вольєром білих ведмедів один чоловік зупиняється і замовкає. «Біле хутро – це нагадує мені про щось погане», – каже він запинаючись. Доглядальниця кладе руку йому на плече, м’яко відводить до тюленів. Зоопарк – це також місце, де можуть спливти витіснені спогади, і де потрібна чуйна підтримка.
Екскурсія є частиною проєкту, який показує, як тварини можуть стати містком до втрачених спогадів. Подібні пропозиції вже є в кількох німецьких зоопарках. У Цюрихському зоопарку, наприклад, гідеса Флавія Цанґерле з 2018 року проводить спеціальні тури для людей із деменцією – з пір’ям пінгвінів і послідом коали як тактильними об’єктами. Проєкт отримав у 2023 році Алцгаймер-Фокуспрайс.
Для берлінської групи день триває. Наприкінці всі сидять у кафе, гортають фото, які зробили самі. Одна жінка тримає в руках знімок зебри. «Це було гарно», – каже вона. «Це було справді гарно.»
Джерело: www.tagesspiegel.de
