За власними даними, Україна наразі повернула 2 665 дітей на підконтрольну уряду територію. Про це повідомив Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у відповідь на запит Укрінформу. Згідно з цими даними, станом на 7 жовтня 2026 року на офіційному державному порталі «Діти війни» 2 363 дитини внесено до реєстру як зниклих безвісти. Для 59 676 дітей місце перебування вже встановлено. Окремо відомство документує 20 651 випадок депортації та/або примусового переміщення дітей.
Відомство наголошує, що категорії потрібно чітко розмежовувати: зниклі діти, з одного боку, та діти зі встановленим статусом депортації, примусового переміщення або перебування на тимчасово окупованій території чи в Російській Федерації, з іншого. Не кожна повернута дитина раніше була оголошена зниклою або в розшуку, йдеться у відповіді. Важливу роль у встановленні місця перебування та організації безпечного повернення відіграли партнери: 83 дитини, за цими даними, вдалося повернути за посередництва держави Катар, 30 дітей в особливо складних випадках – за підтримки першої леді США Меланії Трамп.
Дані Секретаріату дещо відрізняються від даних Міністерства юстиції. За повідомленням міністерства від 14 серпня 2026 року, на той момент було підтверджено 20 610 випадків депортації або примусового переміщення – тоді також із застереженням, що цифра не остаточна, оскільки постійно надходить нова інформація і кожен випадок потрібно перевіряти окремо. Міністр юстиції Денис Малюська пояснив це на робочій зустрічі з представницею ЮНІСЕФ в Україні Анн-Клер Дюфе 11 серпня. Тоді зазначалося, що Росія не надає Україні інформації про депортованих або примусово переміщених дітей; тому документування, верифікація та обмін інформацією є вирішальними. Міністерство веде реєстр депортованих або примусово переміщених дітей і організаційно підтримує роботу міжвідомчої комісії з перевірки даних.
Укрінформ також повідомив, що з початку року вдалося повернути 208 дітей із тимчасово окупованої частини Херсонської області.
Чому ці цифри так важко охопити
Різниця між 20 651 і 20 610 випадками – не суперечність, а вираження тривалого процесу: кожен випадок верифікується окремо, нова інформація надходить безперервно. Тому органи влади розрізняють зниклих дітей, дітей із підтвердженою депортацією або примусовим переміщенням і дітей, місце перебування яких на окупованій території або в Росії відоме. Це розмежування пояснює, чому кількість повернутих дітей не можна просто зіставити з кількістю задокументованих випадків. Частина повернених ніколи не була заявлена як зникла.
Фахівці вважають відсутність співпраці Москви головною перешкодою. Без достовірних даних російської сторони з’ясування обставин і повернення залежать від документування, свідчень і міжнародного посередництва. Те, що Катар і американська сторона змогли виступити посередниками в окремих випадках, показує, наскільки повернення залежить від політичних каналів – і наскільки повільно воно просувається.
Що це означає для родин
Для постраждалих родин в Україні повернення дитини – вирішальний перелом. До того часу часто невідомо, чи дитина жива, де вона перебуває і в яких умовах. Українська сторона розцінює практику викрадення як спробу розірвати зв’язок дітей із їхніми родинами, мовою та культурою і знищити українську ідентичність. Для Німеччини, яка прийняла понад мільйон українців і українок, ці цифри важливі також тому, що багато біженців мають родичів на окупованих територіях або в Росії та залежать від інформації про зниклих дітей.
Наступні кроки – за міжвідомчою комісією та міжнародними партнерами. Нові дані про кількість випадків, імовірно, з’являться, щойно буде верифіковано додаткові відомості. Чи прискоряться повернення і коли – значною мірою залежить від того, чи вдасться розширити канали посередництва, як-от через Катар і США. Прориву наразі не видно.
