Для Хімени Рамос Салас Швеція завжди була країною, яка 1986 року зустріла її з розпростертими обіймами. Батьки втекли разом з нею та її сестрою з Чилі часів диктатора Аугусто Піночета і оселилися в тихому селі Толларп. «За кілька днів після нашого прибуття сусідські діти вже дзвонили у двері — ми одразу стали своїми», — згадує мати. Вона пізнала гостинну, відкриту країну.
Її син Андрес, навпаки, знає лише інший бік Швеції. Він приїхав вісім років тому, але відчуття приналежності так і не з’явилося. Невдовзі після 18-річчя він отримав стандартний лист-повідомлення: він мусить покинути Швецію. «Приблизно так само персонально, як повідомлення про знесення промислової будівлі», — каже Андрес.
Депортація — наслідок посиленої міграційної та безпекової політики, яку впроваджує урядова коаліція в Стокгольмі. Вона змушена прислухатися до вимог правих популістів із партії «Шведські демократи» — політичної конструкції, яка вигідна передусім одній партії. Поки мати колись прибула до країни, яка вітала біженців, її син тепер стикається зі Швецією, яка ніколи не хотіла його.
Джерело: www.sueddeutsche.de
