Українська соціологиня Євгенія Близнюк, засновниця та керівниця компанії Градус, у гостьовій колонці для Ukrainska Pravda малює тверезу картину: готовність українських біженців повертатися згасає з кожним роком в еміграції. Третя хвиля дослідження Градус щодо факторів повернення показує, що рішення дедалі менше залежить від ситуації в Україні, а натомість — від умов у країнах перебування.
Безпека втрачає значення
Якщо на початку війни безпека була домінуючим мотивом залишатися за кордоном, то тепер пріоритети зміщуються. Респонденти називають передусім прагматичні причини: стабільний рівень життя, надійні робочі місця та інтеграцію дітей у місцеві школи й садочки. Натомість емоційні мотиви — бажання бути з родиною чи долучитися до відбудови України — підштовхують до повернення.
53% українських мігрантів заявляють, що все ще планують повернутися. Однак значна частина цієї групи не може сказати, коли саме це станеться. Вперше міграційна політика країн перебування стає вирішальним чинником: продовження тимчасового захисту чи спрощені процедури легалізації безпосередньо впливають на готовність повертатися.
Конкуренція за власних громадян
Близнюк стверджує, що Україна вступає в нову фазу конкуренції за власних громадян. Йдеться вже не лише про безпеку, а про умови життя. Сама лише надія на завершення війни вже недостатня, щоб спонукати людей до повернення. Політика має відійти від суто питання повернення і натомість сприяти формуванню транснаціональної української спільноти, яка підтримує зв’язок із батьківщиною навіть на відстані.
Соціологиня застерігає від навіювання біженцям почуття провини. Натомість потрібні інституційні механізми, які дозволять українцям за кордоном залишатися частиною українського простору — незалежно від місця проживання. Втрата фізичної присутності — серйозний виклик, але втрата зв’язку з Україною мала б набагато тяжчі наслідки для демографічного, економічного та культурного майбутнього країни.
Джерело: www.pravda.com.ua
