сб, 21 лист. 2026 Київ 23:01Берлін 22:01Лондон 21:01 UKR / DE / EN

Центри депортації поза ЄС: юристи Бундестагу сумніваються

Експертиза Наукових служб Бундестагу ставить під сумнів, чи може уряд домовитися про «центри повернення» в третіх країнах без парламенту. Це б'є по графіку Добріндта.

Центри депортації поза ЄС: юристи Бундестагу сумніваються
Архівне фото: Jörg Braukmann / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0

Експертиза Наукових служб Бундестагу ставить під сумнів, чи може уряд домовитися про «центри повернення» в третіх країнах без парламенту. Це б'є по графіку Добріндта.

Федеральний уряд хоче розміщувати відхилених шукачів притулку, яких не вдається відправити на батьківщину, в «центрах повернення» (Return Hubs) за межами ЄС. Тепер відділ європейського та міжнародного права Наукових служб Бундестагу застерігає: самої міжурядової угоди з третьою державою може бути замало. «Для цього задуму може знадобитися закон», — цитує висновок Handelsblatt.

Документ називається «Щодо потреби в національній правовій основі для Return Hubs» і завершений 16 жовтня 2026 року. Це експертиза на замовлення одного з депутатів, і вона прямо не виражає позицію Бундестагу, тож це не судове рішення. Проте політично вона важить багато: б’є по графіку міністра внутрішніх справ Александера Добріндта.

Чому однієї угоди може не вистачити

В основі — новий регламент ЄС про повернення, який, за даними експертизи, Рада ухвалила 1 жовтня 2026 року. Його стаття 14 вимагає «угоди» з третьою державою, виключає неповнолітніх без супроводу й допускає сім’ї з дітьми. Юристи вважають очевидним варіантом обов’язковий міжнародний договір; неформальні домовленості «навряд чи» підійдуть. Такий договір, імовірно, потребуватиме згоди Бундестагу за статтею 59 абзацом 2 Основного закону.

Є й аргумент щодо прав людини: коли людину переправляють до держави, з якою її нічого не пов’язує, змінюється її правовий статус і доступ до суду. Це, мовляв, говорить на користь участі парламенту. Уряд також не може подати обов’язковий договір як просту декларацію про наміри, щоб оминути Бундестаг.

Графік, цифри, опір

Після зустрічі з колегами з Данії, Нідерландів, Австрії та Греції 4 вересня Добріндт заявив, що угода з державою-партнером має з’явитися «ще цього року». Руанда підтвердила переговори наприкінці серпня. За даними Handelsblatt, Німеччина, Австрія та ще три країни ЄС планують там центр, перевезення можуть початися з 2027 року; називають також Уганду й Узбекистан. Правознавець Даніель Тім (Констанц) очікує, за даними видання, спочатку пілот приблизно на 20 осіб із Німеччини — за близько 240 000 тих, хто зобов’язаний виїхати. Практичний ефект поки буде невеликим.

Відкрита й європейська правова картина. Після політичної домовленості Ради та Європарламенту від 2 червня центр можна запускати лише за наявності угоди з третьою державою. У Суді ЄС розглядається справа про італійську «албанську модель»; квітневі висновки генадвоката не мають обов’язкової сили. Caritas говорить про «правову сіру зону», International Rescue Committee — про тюремні умови, президент Франції Макрон у червні назвав концепцію неефективною й несумісною з французькими принципами. Британська руандійська схема коштувала близько 830 мільйонів євро й так і не запрацювала. За даними Handelsblatt, опір формується й усередині коаліції.

Наша оцінка: якщо Бундестаг мусить погоджувати договір, переговори виконавчої влади перетворюються на відкриту парламентську суперечку. Що Добріндт дотримає мету на 2026 рік, видається радше малоймовірним; ратифікована угода до середини 2027-го була б амбітною. Певності немає — все залежить від того, чи обере уряд договірний шлях.

Для українців із тимчасовим захистом за § 24 Закону про перебування ці центри, за наявною інформацією, не призначені: вони розраховані на відхилених шукачів притулку, яких неможливо повернути до країн походження.

Джерела: Бундестаг, Наукові служби, Handelsblatt, LTO, ZDFheute

Наш Telegram-канал: головні новини коротко — підписуйтеся →